Сліди
Вийшов — дорога гуляє сама по собі,перепочивши при ярій вербі,в землю пустивши мичку коріння,щоб запастися довгим терпінням.
Глянув: дорога струмує піском,не перейняти її батіжком —з яру на гірку, з шпилю в яроквіється весело пилу клубок.
Віжки прядив’яні туго бринять,грузне у порох дороги печать:рівну дорогу копито горбатить,котиться лихо на
Рушив — курилося рівне байдужжя,перетиналося степу окружжя;поглядом, слухом було не вгадать,де знакувала землю печать;хто зупинився, а хто повернувся —все заплелося у вічному русі.
Пам’ять припала пилом
Земле-землице, зраджуєш всіх,долі химерні рівняєш дощами,швидко течеш забутям попід нами.
Став, але простір від мене тікав;пил зачерпнув — він запіксь в кулаках;кинув розпачливо груддя від себе,очі піднявши сподівано в небо:там ні позначок, ніяких
Чую — холоне сльоза на щоці.***
Павло Мовчан
Other author posts
Марія
Ти — доле моя у країні живих І пристання Знемігся язик мій щомиті тебе покликать:для ймення твойого я випив повітря останнє,для з’яви тебе в уяві моїй — вже повіки Мов лопнула куля — світ збігся і стиснув
Припадаючи до краплі
Обтяжений життям, земною глибиною,я стежу: ген летить угору голос І лійкуватий день сотає наді мноюмерхляве порохно і бджіл пожовклий Угору — вгору, гей У небо глибкуватезасотується все, що віджило свій вік,і камінь відліта, розмокл...
Згортання
У царстві спокою вивершувався світі птичі голоси виблискують черлено Лелеки молоді, почавши свій політ,спалахують крильми і схлипують блаженно У промені життя струмує голос твій:— Вертайтеся назад, минулі дні і птахи Загострюється к...
Пожовкла дитяча фотокартка З циклу «Фотокартки»
З циклу В безмежних пухнечах затишно, уліжно,розірвано обрію кільця річні,і дихає холод хвилястий невстіжно —нема де сховатись малому мені Цей ватяний лейбик, вітрами підшитий,мені завеликий — з чужого плеча,та й тіло вспадковане, дране,...
