Полетів би я на Українуне конем, а бистрим самоходом,щоб натішитись своїм народом,щоб поглянути на ту країну,що так довго у неволідожидала щастя й доліі діждалася спасення,свого воскресення.
Не пропустять чати самоходанапоперек вченої Європи,скрізь плоти із дроту, і опоки,і жива з вояків загорода, —смерть пильнує всі поля й дороги,всюди повно смутку і
Сів би я на самолет крилатийі злетів би ген понад Карпати,як орел, буяв би у просторахі осів би на дніпрових горахміж своїми, у старій
Ах, здорові, браття і сестриці!
Не гадаз я і не сподівався,щоб такого свята
Не дадуть!
І там, під небом, зловлять,самолети наздогін затровлять,із землі гарматами підстрілять,із повітря кулями поцілять,і, як пташка, що летіла в вирій,за мою любов і намір щирий,поранений, впаду в долинуі
Маю в полі іскрові станиці, —ні чим пташка, ні чим вітер скорий,понесли би вістку поза гори,за окопи, поза всі границі,і за хвильку мали би вже браттямій привіт із Закарпаття.
Як же радо я б до них промовиві з великим святом
Помагай вам боже, земляченьки,у тяжких трудах для неньки,щоб до решти скинули кайдани,прогонили ворогів із домуі як вольні в світі громадянираз зажили по-свойому».
Годі!
Всі станиці приготовлять,невидимого посланця зловлять,ще й мене, як зрадника, осудятьта за щирість до братів огудять:
От найшов «собі кого любити.
Се наш ворог.
Помагай нам бити»,
І нема мені потіхи, ні порадиза Карпатами в чужині,без своєї щирої громади —наче на пустині.
Тільки втіхи, що і ворог лютийне підслухає і не підгляне,як нетяга, на війні забутий,десь над Тисою у лузі станеі летить думками на свободудо воскреслого
Полетіть, мої думки крилаті,поза гори наші за Карпати.
Розстеліться цвітом за кордоном,поклоніться всім низьким поклоном,розкажіть, як ми вмивались кров’ю,як горіли до братів любов’ю,що її не спинять ні кордони,ні прокльони, ні всі заборони,що її не можуть поборотині окопи, ні колючі дроти,що її не вб’ють і всі гармати,бо нам всім одна лиш рідна мати
Україна!»22 серпня 1917 р.
