Фотографія хлопчика перед стратою.
З циклу
Музейні
Неопалима купина!
Запалена ще з ночі.
Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі.
І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив:вчорашній день і нову близь,і очі жаром налились, і став весь світ гарячим.
Палає шлях, і білий кіньобвуглив в леті груди,і, розпорошуючи тіні, йдуть обгорілі
А серед них мій побратим,що спалений був зранку —він жорен вогняний котивчерез майдан до
Він раптом глянув у мій бікжаринами із-під повік, і замахав руками,і товщу простору пропік,що холодів між нами.
А я… я вуха затулив, щоб голосу не чути,та він долоні пропаливрозпеченим жар-прутом.
Я тільки чув: вогонь гуде — аж полум’я
І я лечу до тих людей, спитати щось їх хочу.
Мов паперовий, взявсь вогнем, на вітрі попеліюі бачу: коло кам’яне попереду біліє.
І холодом палючим б’євід колеса-недвиги,і знаю, що воно —
Але чому із криги???***
