Ні перші, ні останні ролі
Не хочу ні у снах, ні наяву.
Замкнув себе за ребра, мов за грати,
І так тепер живу.
На те, що нині діється довкола,
Ув’язнений поете, не зважай.
В собі самому обробляю поле
Та чи зберу врожай?
Вигойдую в душі високе небо
Ранкову синь далекого Дніпра.
Хай чужина живе сама для себе
Не для мого пера.
Роки неволі — мов слизькі химери,
Зрадливі хвилі в морі неживім.
Чи допливу на протилежний берег,
І що там є на нім?
Недобрим гомоном болючу душу
Обкрадених ночей волога каламуть.
Не забувай про мене, рідний краю.
Кохана, не забудь.
А там чи перші ролі, чи останні
Не цим болію в снах і наяву.
Десь випаду росою на світанні
І в травах оживу.
І мріяти не кину в вирі, в
Як про найвище, про святе добро,
Щоб та росинка, в котрій оселюся,
Вернулася в Дніпро.
