Де твій читач, поете-еміґранте?
Хто купить віршів наболілих том?
Навіщо доторкаєшся до ран тистарого слова творчим долотом?
Самотній ти — ніхто не знає хто ти!
Живи, як всі!
Чому б не йти з гуртом?
Чому без гонорару й заохотиплекаєш дивний цей анахронізм?— Вмирає мова наша, дон Кіхоте,не в моді ліберальний гуманізм!
Візьми ось мову кращої з імперій,прийми новий і всемогутній “ізм”і відчини собі в майбутнє двері:там — замість книг — комп’ютер і екрантвій вплив на маси понесуть в етерімогутніше, ніж Біблія,
Не наживеш великого добра ти,як будеш лиш останній з
Спасибі за пораду, любий брате.
Я знаю: ти говориш без злоби,та в мене вже ніяк не відібратитого, що я всім серцем полюбив.
Цілющий лік у розпачі і тузіцінніший за коштовностей скарби:поезія — одна із тих ілюзій,що надають життю і глузд і смак;із нею ми — в довічному союзі.
А мова рільників і кожум’як,бабусь неграмотних, дядьків упертих —не дасть себе усмертнити ніяк:не раз призначував її до смертівсесильний імператорський декрет,але вона уже не може вмертипоки живий хоча б один поет.”1982
