У липні — лихого, похмурого
Коли моє серце найбільше боліло,
Мале, жовтороте
На дроті колючому сіло.
Хто вигнав шукати поживних
На цю осоружну
Дитину співця українських садів
Малу, нерозумну дитину?..
Я прагнув збагнути той натяк, той
Який мені кинула страдницька доля:
Жорстокість і ніжність зустрілись отак,
Як пісня й неволя.
Та ось до дитини, що впала в траву,
Хтось мудрий прислав
Спасибі,
Природо, що душу живу,
Мені посилаєш на втіху.
