Граки зимують десь на Україні.
Вони в мордовське небо піднялись
І потемніло всюди.
Чорні
На землю кинула холодна вись.
Дивлюсь — і заздрю: десь по
Гулятимуть ці птахи до весни.
Усе живе на світі має волю
А в мене вільні, може, тільки сни.
Та цур йому!
В моїх очах сьогодні
Дніпровські кручі, голі
І схожі на граків школярські сотні,
І ковзанка зимової пори.
І перший сніг, та гамір біля школи.
Що мушу я зробити, малюки,
Щоб з вас ніхто не потрапляв
У край, де влітку селяться граки?
І як мені свій норов налигати,
Щоб менше лиха знати на віку?..
Багато днів.
І віршів теж багато,
Але ж те саме в кожному рядку.
Не криючись уже, стогну і плачу.
Хоч горда стійкість — заповідь
Болить душа.
Суди мене, читачу,
Якщо у цьому винен тільки я.
