IНе у гості, а на
Ходили козари 2.
Та не пиво ж і їм буде,
А кров та пожари!
Вже зібрався Олег
На вражу недолю,
Їде конем
По чистому полю.
Блищить броня цареградська,
Шелом аж палає,
І кінь його
Соколом ступає.
Олег їде чистом полем,
Грає білогривий,
Але хто ж то коло гаю,
Як молоко, сивий?
Лиш палиця коло
Та гуслі без
То великий старець божий,
То віщун Перунів 3.
І Олег до того
Коня повертає,
Через сідло поклонився,
Віщуна
Скажи мені, старче божий,перунів пророче,чи живо я, чи не живосплющу свої очі?
І не бійся і не тайся,
Я дармо не схочу,
Я за слово
Тебе
Та мені-то, — віщун каже,
Нічого боятись,
А золотом твоїм, княже,
Не озолочатись.
Не ношу я срібла-злота,
Князів не боюся,
А що буде із тобою,
Я не потаюся.
Щасливий ти, пане княже!
Недолі не знаєш,
Та, як будеш умирати,
Мене спогадаєш.
Слава твоя, княже,
Помежи землями,
В Цареграді
Ти щити на брамі 4.
Тебе, княже, не
Ні яри, ні гори,
Під тобою
І синєє море.
Твої броні
Мечі не рубають,
І острії вражі
Помимо літають.
Під тобою й
Чинить твою волю:
То літає, як шалений,
По вражому полю,
То спиниться, як камінний,
Як вудила здвинеш,
А все-таки ти од нього,
Ти од коня
І подумав Олег
Та й не довіряє,
Через гриву похилився,
Із коня злізає,
І крутую шию гладить,
І став
Жаль великий мені, коню,
Тебе покидати!..
Таж ми разом, вірний коню,
Вийшли з Новгороду 5.
Разом пили і
Дніпровськую воду.
Таж ми разом, вірний коню,
Пролітали
І ходили за
Аж за синє море.
І, як щита в
Прибивав до брами,
На твоїх стременах
Я стояв ногами.
Тепер годі, вірний коню,
Йди собі гуляти,
А мені в твої
Більше не ступати!..
У стремена не ступати,
В сідлі не
І з тобою в чистім
Вітром не
Гуляй собі, вірний коню!
А ви, мої діти,
У зелену
Коня одягніте,
І давайте йому
Із мої криниці,
І давайте йому
Ярої
І вірнії його
Білогрива взяли,
А другого —
Князеві подали.
IIБа, надходить і
Не час, не година,
Аж гуляє Олег віщий,
Гуляє дружина;
І срібнії й
Чари
І давнії і
Бійки
А що ж кінь мій
Олег
Не питайся, ясний княже!
Слуга обізвався.
Давно уже
Гуляє на
Коло Дніпра
На чистому полі;
Там вовки його годують,
Птахи доглядають,
Буйні вітри його чешуть,
Дощі вимивають.
І на ньому уже, княже,
Зіллям
Не зелена паполома
Зелена травиця”.
І тримає Олег
Та й не випиває,
Похилився
Та й собі
Не чекав же мої смерті,
Згинув білогривий,
А де ж слова твої віщі,
Віщуне ти
І поїхав Олег віщий,
Поїхали гості.
Коло Дніпра на
Оглядають кості.
Там дощі їх розмивають,
Порох засипає,
І над ними буйний
Траву
І олег на білий
Наступив
І говорить:
Спи, мій коню,
В мирі та спокою!
Та не жалуй на Олега,
Що він тебе кинув,
Що без нього ти без
Серед поля
Не на мене, коню, жалуй,
Не на пана свого,
На віщуна, коню, жалуй,
Віщуна
Але знати, пане-брате,
Того не бувало,
Щоби слово
Дармо пропадало.
І ще кості
Вода не обмила,
Як гадюка у
Гніздо собі звила.
І тілько йно Олег
Череп наступає,
А гадюка у
Вже піну пускає.
Олег череп
З віщуна сміється,
А гадюка у
Вже пінить і
Олег мову
Скочив, як на муках:
Йому в ногу
Чорная гадюка.
І промовив Олег
Твоя правда, сивий!
Згубив мене мій кінь вірний,
Мій кінь
Зеленіє на
Свіжая дернина;
Над Олегом
Сивая дружина.
І срібнії й
Чари
І давнії і
Бійки
Джерело:
Степан Руданський.
Київ,
Наукова думка”, 1985.
Олег (?—912) — перший київський князь із роду Рюрика.
Народна пам’ять присвоїла Олегові прізвище “віщій”, очевидно, у зв’язку з легендою про те, як він розгадав намір греків отруїти його під час переговорів 907 р.
Козари (хозари) — тюркомовне населення Хозарського каганату, який існував між Доном,
Волгою,
Кубанню і Тереком.
Східні слов’яни були в залежності від хозар, але військові експедиції Олега і Святослава врешті-решт доклалися до занепаду хозар.
Перун — один з головних персонажів східнослов’янської міфології, бог дощу, блискавки та грому.
В Цареграді прибиваєш || Ти щити на брамі. — За переказом літописця, під час походу 907 р. на столицю Візантії Константинополь (нині Стамбул) на знак перемоги Олег прибив свій щит на брамі міста.
На Русі в офіційних документах, літературі та фольклорі з часів Київської Русі аж до
II ст. місто Константинополь іменувалося Царгородом
Царградом).
Вийшли з Новгороду. — Перш ніж посісти київський престол,
Олег три роки (879—882) князював у Новгороді.
