Раз бабуся в піст
Сиділа
Ніхто, — дума, — не побачить,
Нікого ж нема.
Відламаю шмат
Та тихенько з’їм”.
Раптом блискавка як блисне!
Як торохне грім!
Затряслися стіни й стеля,
Загойдався світ.
В хаті смаленим запахло
Загорівся дріт…— Милий боже, — шепче баба,
Хати не спали!
То ж до чого
Бога довели.
Милосердним був,
У старі часи,
А тепер готов
За шмат ковбаси.
