Жовтільниця цвіте попід старим парканом,за ним — замшілий дім.
Він має повно літ.
Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна,вона перебира губами бузу цвіт.
В приземистій вербі є потайне дуплиння,у ньому білий лист, змережений слізьми,бо замість слів цвітуть три плями світло-сині,розмилося чорнило, аби любов
Не вичитать мені, не вимислити й слова,так розповзлося все і схоже на п’ятак.
І важко розгадать ту пляму загадкову,те дивне знамено, гірко-таємний знак.
І в розпачу — в бур’ян високий, прегустющий,де під листком щавлю кропив’яний амургорохові стручки так падковито лущив,що до зальотних справ геть байдуже йому.
Пучечок кропиви у сайдаку зів’янув,і лук без тятиви лежить, немов патик…— О, як я вас кохав, моя маленька панно, —не виповім того, бо зжалений язик…***
