Танґо

І знов з’єднались в одну оману,

О дивне танго, — і сум, і пристрасть;

Пливу на хвилях твого туману,

Згубила керму, спалила пристань.

І б’ється серце, і гнеться

В твоїм повільнім і п’янім вирі;

Блакитне сонце мені світило,

А буде чорне, а може й сіре!

Чекає прірва на кожнім схилі,

Та сум і пристрасть манять, мов п’яну,

Пливти все далі, віддавшись хвилі,

Зрадливе танґо, — твого туману.

Та потім вранці, під перший промінь,

Мені не пристрасть туманна сниться

Зоріє ясно в чаду і втомі,

О світла ніжність, твоя криниця.