Теліга Олена

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби,
Які дає мені моє полуднє

Ти — тiльки випадковий подорожнiй На запашнiм, заквiтчанiм шляху
Л
МогилянськаIВiдпочинеш i пiдеш знову
Що ж, заходь до мойого дому,

* *
Я руцi, що била, — не пробачу
Не для мене переможний бич
Знай одно: не каюсь я, не плачу,

Упало світло
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він
Посмертні свічі — дивним сміхом

* *
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом
Не студить вітер уст — зігрівся коло них
І радісно моїм тонким, рухливим

* *
Гострi очi розкритi в морок,
Б’є годинник: чотири,
Моє серце в гарячих зморах,

* *
Усе — лише не це
Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,

Це буде так: в осінній день
Перейдемо ми на свої дороги
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги

* *
Махнуть рукою
Розiллять вино
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха,

День прозорий мерехтить, мов пломінь,
І душа моя горить сьогодні
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору чи летіть в безодню

Топчуть ноги радісно і
Сонні трави на вузькій межі
В день такий віддатись поцілункам
В день такий цілим надхненням жить

О, так, я знаю, нам не до
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловцяIти завзято крiзь вогонь i зливу
Ми ж ваша пристань — тиха i ясна,

Не цвітуть на вікні герані
Сонний символ спокійних буднів
Ми весь час стоїмо на
Невідомих шляхів майбутніх

Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта

І знов з’єднались в одну оману,
О дивне танго, — і сум, і пристрасть;
Пливу на хвилях твого туману,
Згубила керму, спалила пристань

Василеві
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,