Теліга Олена

Василеві
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,

Л
Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж
І знов думки, і серце у вогні,

За вікнами день холоне,
У вікнах — перші
Замкни у моїх
Ненависть свою і гнів

* *
Гострi очi розкритi в морок,
Б’є годинник: чотири,
Моє серце в гарячих зморах,

Топчуть ноги радісно і
Сонні трави на вузькій межі
В день такий віддатись поцілункам
В день такий цілим надхненням жить

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині
Чи зустріну, — чи не зустріну
Чи побачу тебе, чи ні

Як ми можемо жити, сміятись і дихать
Як могли ми чекати — не битись, а
В ніч, коли у в’язниці спокійно і
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять

Д
Д
Не любов, не примха й не пригода,
Ще не всьому зватися дано

О, так, я знаю, нам не до
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловцяIти завзято крiзь вогонь i зливу
Ми ж ваша пристань — тиха i ясна,

Д
Д
Наближається спогадів повінь…                               В
Незнаний нам початок і кінець,

Упало світло
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він
Посмертні свічі — дивним сміхом

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби,
Які дає мені моє полуднє