Теліга Олена

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби,
Які дає мені моє полуднє.

Ти — тiльки випадковий подорожнiй На запашнiм, заквiтчанiм шляху.
Л.
МогилянськаIВiдпочинеш i пiдеш знову.
Що ж, заходь до мойого дому

* *
Я руцi, що била, — не пробачу
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу

Упало світло
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він
Посмертні свічі — дивним сміхом.

* *
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим

* *
Гострi очi розкритi в морок,
Б’є годинник: чотири,
Моє серце в гарячих зморах,

* *
Усе — лише не це!
Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових

Це буде так: в осінній день
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

* *
Махнуть рукою!
Розiллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха

День прозорий мерехтить, мов пломінь,
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору чи летіть в безодню.

Топчуть ноги радісно і
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!

О, так, я знаю, нам не до
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловцяIти завзято крiзь вогонь i зливу.
Ми ж ваша пристань — тиха i ясна

Не цвітуть на вікні герані
Сонний символ спокійних буднів.
Ми весь час стоїмо на
Невідомих шляхів майбутніх.

Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.

І знов з’єднались в одну оману,
О дивне танго, — і сум, і пристрасть;
Пливу на хвилях твого туману,
Згубила керму, спалила пристань.

Василеві
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

За вікнами день холоне,
У вікнах — перші
Замкни у моїх
Ненависть свою і гнів.

* *
Моя душа й по темнім
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і

Олегові Ш.
IКоли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається — весняних

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а
В ніч, коли у в’язниці спокійно і
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.

Не треба слів!
Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла

Л.
Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно наростіж.
І знов думки, і серце у вогні

Безтурботність і світлий
Сонний день всі думки придушив,
Не шумлять дерева високі,
Теплий мох підбирає кроки,