Топчуть ноги радісно і
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча,
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом
Мед думок розтоплених лежить.
А душа вклоняється
І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила
Ні на що — твоїх єдиних уст!
