Після бою
Проклятий світ! — я мовив післябою,
Коли побачив трупи у траві
Чому я мушу втішитись тобою,
Не знаючи, ми — мертві чи живі?..
А соловейко щиро і
Почав своє — війни йому нема.
І я подумав: то були не трупи,
Бо тут повинна вмерти смерть сама.
Тріщало під підошвами галуззя,
А сонце ліс виповнювало
Немає в світі більшого безглуздя,
Ніж вірити, що нас чекає смерть.
Природа не глумиться над синами:
У Сонце — в хату зоряну свою
По лезу променя пішли над
Усі, хто ліг в недавньому бою.
І тільки той, хто цілив нам у спину.
Щоб ми зненацька з бою не втекли,
Сліпим чортам місив криваву
І дудлив самогонку з-під поли.
А потім удовиці у
Гатив прикладом:— Гей, налий, стара!..
Його не приймуть ні Земля, ні Сонце
Такий іще до смерті помира.19.01.74
Руденко Микола
Other author posts
Брехня
Від Рузвельта до Сталіна Прибув з запитанням:— Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав І мирний дим із хат піднявсь до неба
Апологія болю
Пам’яті Олени Як слово у нашій мові Так біль у живих світах Без болю немає любові
Київ XVI століття
Борщагівка — то була Борщівка, Харчовий над річкою заїзд Там варила борщ вродлива В щебетанні ластів’ячих гнізд
Череп Святослава
Коли понад Дніпром вляглася І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Підніс важкого келиха з вином