Правнуче мій!
Ти один з
Тих, за яких ми в боях помирали.
Вийди до мене з майбутніх віків
Вийди, піднявши космічне забрало.
Все ми спалили заради мети
Все, що лишилось від світу старого.
Бога відкинули — богом став ти.
В тебе ми вірили гордо і строго.
Вірили так, що спікались вуста.
Гуснула кров під рубцями старими.
Вірили так, як в Ісуса
Ті, що вмирали в далекому Римі.
Хто ж ти такий?
Чи не марна
Наша рвучка, самовіддана спроба?
Над крутизною твойого
Встала Свобода чи Каїна злоба?
Завжди чи ні слугувала в
Сонячна істина нашому оку?
Чи не заклали у віру
Ми непоправну помилку жорстоку?..
Серце говорить мені: вибирай
Правда чи знову лукавства тенета.
Кажуть, по той бік століття не рай,
Кажуть, загине старенька планета.
Хай це наївно, та світить
Непереможна дідівська наука:
Як це загине, коли
Прийде на неї онук чи онука?..
В травах і квітах, в гудінні
Є наша кров — наше зоряне мито.
Правнуче!
Знай, що ми чесно жили,
Та чи зуміли безчестя зломити?..
