6 «Далі далі від душного міста!»

Далі, далі від душного міста!

Серце прагне буять на просторі!

Бачу здалека, – хвиля

Грає вільно по синьому морі.

Тож сповнилось мені те бажання,

Подались ми на море хутенько,

І по хвилях морських

Почала ми в неділю раненько.

А у тую неділеньку

Сине море чудово так грає,

Його сонечко пестить кохано,

Красним-ясним промінням вітає.

Що біліє отам на роздоллі?

Чи хмариночка легкая,

Геть по небі гуляє по волі?

Чи на човні то білі вітрила?

В морі хвиля за хвилею рине,

Море наче здіймається вгору,

А склепіння небеснеє

Край свій ясний купає у морю.

Світло там простяглеся від сходу,

Очі вабить стяга та іскриста;

Корабель наш розрізує воду

І дорога

Зостається широка за нами,

Геть далеко розкочує хвилі,

Що сердито трясуть гребенями,

Наче гривами огирі білі.

А здалека, отам на заході,

Срібнокудрії хвилі кивають,

Нереїди при сонячнім

Промінь ранній таночком стрівають,

І танцюють химерно та легко,

Ось близенько вже видно ту зграю,

Аж і знов одкотилась далеко,

Геть біліє в туманному

Море, море!

Без краю просторе,

Руху повне і разом спокою!

Забуваю і щастя, і горе

Все наземне, – з’єднатись з

Я жадаю на час, на годину,

Щоб не бачить нічого на світі,

Тільки бачить осяйну

І губитись в прозорій блакиті!..