Нехай

Так, ми раби немає гірших в світі!

Феллаги, парії щасливіші від нас.

Бо в них і розум, і думки сповиті,

А в нас вогонь Тітана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима.

Великі духом, силою малі.

Орлині крила чуєм за плечима.

Сами ж кайданами прикуті до землі.

Ми навіть власної не маєм хати.

Усе одкрите в нас тюремним ключарам:

Не нам, обідраним невільникам

Речення гордеє

Мій дом — мій

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.

Ніколи світа-сонця не видав.

За ворогів іде в огонь і в воду.

Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша — меч, политий кров’ю.

Брязчить у піхвах, ржа його взяла.

Чия рука, порушена любов’ю.

Той меч із піхви видобуть здола?

Нехай же ми раби, невільники продажні.

Без сорому, без чести — хай же так!

А хто ж були ті вояки одважні,

Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..