Шлях до себе

Немає шляху отакого

Ні в темному морі, ні в хмарному небі,

Як та безконечна терниста дорога,

По котрій я сам продираюсь до себе.

До себе не в хату — до себе у душу,

До власного “я”, до глибинної суті.

О, скільки я терну розчистити мушу,

Щоб знов повернутись на кола

Вернувся — й даремно.

І знову, і

Пливи через викрути і чорториї

Шукай у собі нерозвідане слово,

Яке тобі правду про тебе відкриє.

Я міг би не йти в ленінградські окопи,

Бо ще у дитинстві лишився без ока.

Я міг би, засвоївши мову Езопа,

Забути, як давить цензурна морока.

У славі й пошані я міг біля

На старості гріти скалічені кості.

Від власних онуків чекати

І тільки уславлених кликати в гості.

Я міг би… Та все це неправда: не можу!

Ступивши за дріт, перед вибором стану:

Чи знову себе у собі переможу,

Чи втрачу до себе довіру і шану.

Отак воно завше було, як сьогодні.

Хтось прагне в мені відшукати хворобу.

Та сам я шукаю не істини модні

Розшукую в хаосі власну особу.

Держава у цьому мені не завада:

Я ще в сорок першому вмер на кордоні.

Для мене найвища у Всесвіті влада

Пелюстка троянди в жіночій долоні.