Три долі

З таємної безодні

Маленьку іскорку, людськую

Покликано до земного життя,

На земні радощі, на земную катушу.

Вона летить, мов зірка тая,

Що з неба в безмір улітає,

Та ось спинилась на момент;

В півшляху три

Її стрічають, щоб по

Їй на дорогу дать презент.

І мовила одна:

Душе щаслива,

Даю тобі талант яркий,

Будь сильна ти, і ясна, і мислива,

Твій ум живий, твій зір

А друга мовила:

Від

Прийми багатий скарб чуття,

Бажання правди неструждене,

Бажання вільного життя.

Фантазія твоя хай буде многоплодна,

А в серці твоїм хай

Огнем могутнім гордість благородна,

Перед ніким чола щоб не корить”.

Та третя, злобная старуха,

Всміхаючись на ті слова,

На душу своїм духом

І ось що скиглить, мов

Ай-ай, розщедрились сестриці!

Ось цяцю винайшли яку!

Добра повніські

На неї сиплють без ліку.

Та що се, ви якогось Данта,

Чи Шеллі з неї хочете зробить?

Ну, любоньки, без мене ви не втнете,

Мені ж героїв тих по вуха вже досить!

Чекайте ж, я даруночок їй

Такий, що ваші пишні

Їй будуть не коштовний крам,

А гірш тяжкої муки й кари.

Іди ж собі, душе, у свою путь,

Що терням встелена тобі, не розмарином!

А чим тобі на світі буть?

Будь русином і хлопським сином!

Талант твій буде рвать

Між люди, в вир життя могучий,

В великих діл і намірів ігрисько,

Та вродження й мій присуд

Тебе по пояс

В багно грузьке, в клопотів муравлисько.

Той зарід сили, що іскриться в тобі,

Ні, ти не розів’єш його як слід.

Без вправ, без змагань, наче в гробі,

Його задушить твій нездарний рід.

Твій ум хоч буде вічно

До світла, правди і добра,

Та ввік не здужає

До тої течії,

Його б запліднила на зріст,

Йому дала би власний зміст,

Ярку створила б індивідуальність,

Дала би форм, думок оригінальність.

Се не для тебе, синку мій!

Ти будеш за чужим слідом все гнаться,

Із помилок чужих нічого не

І повторять зади по указці чужій.

Твоє чуття тобі за пекло стане,

Його топтатимуть усі,

Аж сміття з скарбу зробиться погане,

Аж зависть розростесь, любов зав’яне,

Гірка отрута лишиться в душі.

Бажати будеш правди дуже,

Та з помилки у помилку блукать,

Ніхто тебе не витягне з калюжі,

Хіба лиш божа благодать”.