О думи мої! о славо злая!

О думи мої! о славо злая!

За тебе марно я в чужому

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Як безталанную свою Вкраїну!

Роби що хочеш з темним зо мною,

Тілько не кидай, в пекло з

Пошкандибаю …….. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ти

Нерона лютого,

Сарданапала,

Ірода,

Каїна,

Христа,

Сократа,

О непотребная!

І грека доброго ти

Однаковісінько!.. бо заплатили.

А я, убогий, що принесу я?

За що сірому ти поцілуєш?

За пісню-думу?..

Ой гаю, гаю,

Й не такі, як я, дармо співають.

І чудно, й нудно, як поміркую,

Що часто котяться голови

За теє диво! мов пси,

Брати з братами й не схаменуться.

А теє диво, всіми кохане:

У шинку покритка, а люде

Друга половина 1847,

Орська кріпость]