Ой крикнули сірії
В яру на ставу;
Стала слава на все
Про тую вдову.
Не так слава, не так слава,
Як той поговір,
Що заїздив козак з
До вдови на
Вечеряли у світлиці,
Мед-вино
І в кімнаті на
Спочити лягли».
Не минула слава тая,
Немарне пішла:
Удовиця у
Сина привела.
Вигодувала малого,
До школи дала.
А із школи його взявши,
Коня купила,
А коня йому купивши,
Сідельце
Самим шовком вишивала,
Златом окула,
Одягла його в
В жупан дорогий,
Посадила на
Гляньте, вороги!
Подивітесь!» Та й
Коня вздовж села.
Та й привела до обозу;
В військо
А сама на прощу в Київ,
В черниці
Перша полонина 1849,
Косарал]
