На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст.
І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю пітьму
У тайзі, у морозних зирян.
І ховаю в курначчя1
Це — не Будда, не Магомет, не Конфуцій,
І не приймете ви його без преній,
Бо він із черева Революції.
А надворі «memento mori»2,
Тротуари бредуть в
І вистукують — чуєте? —
Закришталяться й очі повій.
Та не зріжу собі я голову
Залізняк я, і чути мій гук,
Краще вмить опинюся голийна снігу!.
