Досвітні симфонії
Аз єсмь
Моя буденна блуза —що погляди сині коханки…вмить помутніли від шторму…в поглядах синіх коханкистогнуть пороги…в поглядах синіх коханкив муках рожеві дороги.
Стрілець — той знає смак,коли запахне перший вистріл.
А ти, весна,ти затрояндила в повітрі млистім?
А то здивовано тополізашелестять і…змовкнуть.
А там, вгорі,неясно зашумує.
І от белькочуть над головою
Ой, журавлі!.
А то з повітрям ніс веде переговори,і баско б’ється в грунт моя жага,бо з кобилиці ллється сонце.
Я бачив ніжки під кущем…бунтарка-кров: експрес на воліпрохав і плазував —іще! іще!
А обрій розплескав солодкий стогін.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ах, я не зрівняю пахощі своєї блузи —ані з поглядом синім коханки,ані з смаком першого пострілу,ані з мукою в тих журавлях.
Моя блуза пахне —вугіллям…до гавані летіла хвиля— віялом — а там розбиласьі потонула над морем.
Коли це було?— Ат!
То пахне моя блуза —вугіллям.
Моя буденна блуза — і погляди сині коханки,що вмить помутніли від
В поглядах синіх коханкистогнуть пороги…в поглядах синіх коханкив муках рожеві дороги.
IIЗачорніло на путі,а на серці синій сон.
Там на плесах за горами,за горами на узліссізадрімала
А ми —до брами йшлиз посьолку…чи християне у
Середньовіччя
А там —вже підіймався вгору гоміні вже гуде, гуде і розсипається залізо— до неба ліземо в задумі.
В списах… чи, може, над списами?.
Круки заснули… стережуть,
А далі простір, фіолети,
А далі, далі — трапі во?ди — во?ди розплескались —блакитного цебра.
IIСонце!
Засмійся у мій кошик!
Полоскочи моє блискуче долото,як я замріяну далеку далину.
Полоскочи і їх (а з ними й я!),оті поеми героїчні,що викликають до чола
Сонце!
Я такий же романтик, як і ти,і до мойого серцязавжди новогосвіжого, свіжого, наче липовий цвітбосоніжки-феї! — золото ліризмупід жаги зітханняз криком!з криком!упадуть!
Сонце!
Ох, ти, сонце моє!.
А все ж таки і ти захмарилось.—
Замислилося
Крізь повінь хмар, в глибині водзамислилося
Розтаборилась
Яка глибінь!
Яка глибінь,коли замислюється сонце!.
IVАякс…
Син чоловічий у стихії,в гармонізації природи.
Син чоловічий йде!
За кроком крок —іде!
І сниться йому море,
І сниться йому шторм.
А він такий
Але він все поборе!
Але він все поборе!
Аякс…
Під дзвони криціі мислі-птиці— понеслися.. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А із землі — піднявся
Куди цей гук?
Куди цей гулвеликого із велетенських князя?
Я зачарований стояв —симфонія досвітня почалася.
Хвильовий Микола
Other author posts
Після громовиці
Ох, нарешті Прокотилась Гармати грому вдалечінь, Нема хмарин важкого тіла,
На позиції
Які простори— Буревій Іде із лісу— Буревій І сосни на узліссі стогнуть Рішуча ніч — і буде морок,і упаде на груди стріл,і відгукнуться Трансільванські гори
Смуток
В зелених композиціях сьогодні ріс,а потім довго з корпусами,з міськими корпусами розмовляв І руки бліді, наче місяць …його, його далекий сніп до мене геній простягав— то Леонтовича зелений,зажурний, як осінній дощ
Біля коксової печі
В коксовій пічці В лютій, палкій Спеки шаленої Друзі