в перекладі Марти ТарнавськоїMaria
Najpi?kniejszy sen (Wczoraj ?ni? mi si? zn?w, dla
Вчора знову приснився нежданомій улюблений сон — незрівнянний! —що пливу — не в воді, а в повітрі.
Люди в сні про це зовсім не знають,бо закон притягання вивчають —знань і поступу горді арбітри.
Сидимо, попиваємо каву,і розмова у нас нецікава,про панюсю якусь там
Враз, розбивши таріль без спонуки,скачу з крісла, здіймаючи руки,і вікном вилітаю відкритим.
Небо грає туркусом, алмазом —знизу вигуки чую щоразу,що несе мене чорт понад дахом!
Вже майдан весь юрбою покрило:свічки світять і палять кадило —бачу лиця, поблідлі від жаху.
Відпливаю далеко-далеко,струмінь вітру відштовхую легко,і сміюся з дурної парафії
Гордість серце тверде моє гріє,що ніхто з них цих штук не уміє —всі стоять лиш, як на фотографії.
На верхів’ях дерев спочиваю,ніби ангел, у хмарах
Поліцаї щось знизу голосять.
Найновішим я плаваю стилем,грудьми дихаю, повними сили,ластівки відгортаю з волосся.
Потім я здоганяю пілота,що у нього до штук є охота,що літає комітьголовою.
Зачіпаю літак, мов сирена,і ось чую вже сильні рамена— це пілот мене тягне з собою.
Не цілуй, не цілуй так, пілоте,обійнявши в скаженому льоті,щоб зашвидко не впасти на землю.
В тебе темне, солодке обличчя,аскетичне, мов з середньовіччя,під крилом твоїм щастя надземне.
Уночі, повернувшися пішки,мов нічого — присяду я нишкомбіля лaмпи, в затишші
Всі сидять, урочисті страшенно,не говорять ні слова до мене,споглядають значуще, із кашлем.***
