Пісня вічної дороги

Чингізові

Літній день починається щебетом.

Тануть в білім серпанку горби.

Щоб у мандрах далеких не щезнути,

Виріж костур собі із верби.

І коли просвистить під

Та безжальна остання коса,

Ти над світом зведешся

І вростеш в молоді небеса.

Гожі зорі тобі з

Заплітатимуть в листя свій спів.

Будуть птиці до тебе у

Прилітати із рідних степів.

І, згадавши у видиві

Стріхи рідної сивий комиш,

Ти поклонишся отчому

І хорально в світи просурмиш.

І, в шуканнях долаючи простір,

В холодку твоїм витерши піт,

Хтось із тебе вже виріже

І піде в нерозгаданий світ.

Хай горить йому в дальній

Неповторна зоря голуба.

Хай над ним при останнім

Окрай шляху зведеться верба.

Хай всміхнеться душі його

Те, що нам не давалось

А дорога снується за

І зникає за третім горбом.