1 min read
Слушать(AI)Елегія
Над косою Обиточною ні хмарки.
Серпень в’яже біле сонце у снопи.
Від Бердянської затоки аж по
Скошені стоять мої степи.
Чисте небо дише волею самою.
Над водою линуть чайки голосні.
Я прийшов сюди, щоб звіритися морю,
А воно несе свою печаль — мені.
Заглядає у зіниці бірюзово,
Зупиняється і синє небо п’є.
Від Утлюкського лиману до
Спіле літо нахиляється
Залишилися позаду мої червні.
Липень вирізав три зморшки на чолі.
Над водою двоє лосів наречених
Наче втілення кохання на землі.
Море, море!
Утопи мої безсоння,
До краси мене, до радості причаль!..
Море косить Обиточною
Сині хвилі, а накошує — печаль.
Мозолевський Борис
Стихи Мозолевського Бориса. (4 февраля 1936 — 13 сентября 1993) — советский и украинский археолог и литератор, кандидат исторических наук. Автор
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Залізобетонний полігон
Хрущав граніт на щелепах дробарки Спливав Печерськ у банях-цибухах По зміні я виходив з кочегарки, І ранок в небо співом вибухав
Половецький ідол знахідка 1905 року
Знахідка 1905 Щоб знало межі недолуге Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали
З Арсенія Тарковського
От і літо пройшло, Відгуло, відпалало Тихо світиться тло, Тільки цього замало
Ніч у саду
Ми в курені прокинулись вночі Далекий вогник блимав на оборі Кричали десь над Ніжином сичі, І небо в сад обтрушувало зорі