Над косою Обиточною ні хмарки.
Серпень в’яже біле сонце у снопи.
Від Бердянської затоки аж по
Скошені стоять мої степи.
Чисте небо дише волею самою.
Над водою линуть чайки голосні.
Я прийшов сюди, щоб звіритися морю,
А воно несе свою печаль — мені.
Заглядає у зіниці бірюзово,
Зупиняється і синє небо п’є.
Від Утлюкського лиману до
Спіле літо нахиляється
Залишилися позаду мої червні.
Липень вирізав три зморшки на чолі.
Над водою двоє лосів наречених
Наче втілення кохання на землі.
Море, море!
Утопи мої безсоння,
До краси мене, до радості причаль!..
Море косить Обиточною
Сині хвилі, а накошує — печаль.