3 min read
Слушать

Збруцький ідол

1Коли на мене впав отой удар,

В якому я впізнав космічну руку

Найвища благодать, солодкий дар,

Що згодом обертається на муку;

Коли мене від

Вели мої опікуни дрімучі

Я в київському скверику

Гранітну стелу, знайдену у Збручі.

Напевне, копія.

Та я завмер

Це ж те, що з мене хворого зробило:

Живу гармонію космічних

На стелі висікло чиєсь зубило.

І я поволі впевненість дістав,

Що в мене десь попереду роки є:

Найліпшим лікарем для мене

Дулібський каменяр-сучасник Кия.

О пращуре!

Ти світ в мені підпер,

Що гинув, ніби у посуху жито.

А може, ти — це я із давніх сфер,

Бо знаю, що тобою пережито.2Тебе вважали диваком, бо

Шукав лиш знань — не коні і не вівці.

В душі вигойдував живі світи,

А спав на вкритій бур’яном долівці.

У тебе й доля, мов у дивака

Не схожий на поважного дуліба:

Хтось на поріг поставить молока.

А хтось на призьбі залишає хліба.

Є тільки злидні — й жодних запорук,

Хоч хворі йшли з найдальшої округи:

Простим накладенням кощавих

Ти виганяв з людей тяжкі недуги.

Та часом від думок занемагав:

Всіх таємниць не розгадав до скону.

І ти моливсь до неба, ти благав:

Безмежний світе, відгорни запону!

І сталося: на тебе впав Огонь,

Що десь живе поза ночами й днями

Немовби космос до своїх

Взяв мозок твій, щоб виповнитьзнаннями.3Ми бачим світ неначе із–за ґрат

Впадає в око грубе, пересічне.

Лиш мозок — це єдиний апарат,

Що здатний зазирати в потойбічне.

Але ж не сам, не сам — у нього

Та блискавка, що духом володіє;

Святий вогонь, що все єство

Щедротно сповнює жаданням дії.

Він душу тимчасово

Зі смертним тілом — роботом неситим:

Нехай вона той Всесвіт упізна,

Що є лише для обраних відкритим.

Ти все переживеш, що вже

На цій землі пережили до тебе

Бо не в одну вже голову

Знання, котрі дарує людям небо.

Душа твій мозок осідлає знов

Тепер він тільки небові покірний.

Ти людям понесеш свою любов

Учитель їхній і наставник вірний.

Хтось на поріг поставить молока

І непомітно шасне за оселю.

А ти береш зубило й молотка,

Щоб день при дні сікти гранітну скелю.4Це неминуче виникає:

Зобразити Творця землі і неба

Він тільки Дух, що все довкруж просяк,

Чи в образ наш його прибрати треба?

І мимоволі ти йому

Людське обличчя: у гранітній

То буде

Так в усі часи.

Він карбував себе в людській уяві.

Перегуком воскреслої

Тебе той образ в просторінь покличе:

У світі є чотири сторони

На кожну з них він має по обличчю.

Ні, ти не формул ждав серед тривог,

Щоб їх наповнити Всесвітнім Духом:

Над Збручем встав Чотириликий

Під кам’яним дулібським капелюхом.

Перун з–під криса оглядав жита,

Готовий стріли кинуть при

З грозових

І формула

Була вогнем написана на

Отак міркуючи, я сквер пройшов,

Де стрижені кущі стоять стіною.

Я чув не дзвін, а шурхіт підошов

Опікуни рушали вслід за мною.

Що ж діяти?

Нехай ідуть, нехай

Я ждав тебе, усіх поетів бідо.

Рятуй мене. веди і надихай,

Люстерко Всесвіту

Дулібський ідол.15-,

Мордовія

0
0
26
Give Award

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Я только малость объясню в стихе
Расставание
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+