Де небо зажурилось над землею,
Де голос пташки завмирає в кленах,
Серед латаття водяна лілея
Мов білий Сіріус між хмар зелених.
Але щоб дух людський у
Дістав наснагу від її цвітіння
Серед намулу й гнилизни
Повинно в муках корчитись коріння.
Раніш далеко від людського
Вона з коріння візьме лушу білу
Лише відтак її мета
Підійме на поверхню, вже дозрілу.
Тож хай отам, де вільне сонце гріє,
Де люди звикли до безкарних творень,
Моя духовна квітка заяскріє
Бо родить
Тільки чорний корінь..
Мордовія
