В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать.
То сам собі оце
Когось-то, з ним щоб розмовлять,
Шукаю бога, а
Таке, що цур йому й казать.
От що зробили з мене
Та безталання; та ще й те,
Що літечко моє
Минуло хмарно, що
Ніже єдиного случаю,
Щоб до ладу було згадать.
А душу треба розважать,
Бо їй так хочеться, так
Хоч слова тихого.
Не чуть,
І мов у полі сніг
Не охолонувший ще
Друга половина 1848,
Косарал]
