Лунає вальс в пустій кімнаті,
Як він зажурено звучить!
І слухає його вдесяте
Та тиша ,що ось тут стоїть.
Легкий початок, граціозність,
А далі ціла боротьба.
І хочеться лиш крикнуть: "досить"
Та не скажу оці слова.
Софі створила із печалю,
І смутком знов оповила,
І стільки горя, стільки жалю!
Вона в ньому передала.
Нема Софі та ще витає -
Її неспокій раз у раз.
Ніхто вже більше не зіграє
Отой ""меланхолійний вальс""!
