Владар глибин, розгалузивши води й коріння,перевертає каміння, згладжує впадистий слід,сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,і замикає падінням
Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,сила творяща руйнує те, що звелося з глибин,линуть удалеч звуків кружальця —тнеться сосновий хребетна стонадцять дровин.
Нащо було употужнювать лагідну руку,по рінякові опуклювать гострий кулак,нащо ж було підіймати щербату важку каменюкуі полишати на стовбурі знак?
Жити в дуплі, нагорнувши веретища листя,подихом власним немічну плоть зігрівать,перебираючи пучками час волокнистий,слухать, як в тілі соснові суглоби риплять.
Сік прудкобіжний своїм кружеляннямвидовжить руки і губи тобі розімкне,щоб позначити зойком єднання,бо додалось до земного земне.
Вглиблений, врощений, вплетений, вшитий —рух, і глибини земні осягнеш,щоб, побратавшися з каменем, житиі не втрачати тяжіння земне…***
