Кропива

У зеків на травинку очі ласі

Обстежують, немов це диво з див.

Отож коли кропива піднялася,

Я старанно її обгородив.

Бо знаю: невеселої

Це майже свійське зілля нас втіша.

Сільська кропива — ніби член родини:

Знайомі з нею шкіра і душа.

Спочатку візьмемо на облік душу,

Де є дитячих спогадів курсив:

Я, спритно здершись на сусідську грушу,

Її всім тілом радісно трусив.

Сусіда був, можливо, і не п’яним,

Та напідпитку — бо прийшов з хрестин.

Штанці спустивши, віхтем

Він шлях мені показував за тин.

З дитячих літ ховаю у

Ніколи цей секрет не розкривав),

Якого звіра я у тридцять

Читай: навиливав.

Блаженства незабутнього вершина:

Ледь–ледь устиг зазеленіти двір,

В печі запікши м’ясо ховрашине,

Кропиву мати клала на гарнір.

А нині я, хмеліючи без пива,

Схиляюся до неї знов і знов:

Зелене диво — табірна

Мені у жилах воскрешає кров.