1.
На вітрові сад просвітліві сплеснув раптово листками,немов після довгих дощівприйшов він нарешті до тями.
І пам’ять збудилась зі снуі щось пригадала далеке:і річку в безмежжі сумну,плавбу із «варягів у греки».2.
І зринули довбані бряклі дуби,на вітрі туге лопотіло вітрило,крізь очі снувався і плин голубий,і мед, що точився з
І плин визначав семиденну ходу,і очі тонули в блакиті.
І чайки ловили пшоно на льоту,життєві були береги не
Та гупнуло яблуко, голос збудивсь:— Як рясно їх нині
Я раптом побачив, як падає внизпошарпане давнє вітрило.
І чути було стук важких крапелин,мов спогад ураз
Ось вікна.
Ось сад.
Ось пощерблений тин.
Ось час, що в плоди пов’язався…***
