Світ

Великий світ — мій захист і зарука,—

що ледве й чуть, як серце моє стука,

проте мої невидимі зв'язки

з прочахлим полем, течивом ріки,

з понурим круком на сучку вербовім,

з травиною — постали на любові.

Все в світі в непоривному зв'язку…

Звідкіль в моїх долонях по гвіздку,

ступні прошиті наскрізь, що й не стать,

аби до вас дороги не топтать,

щоб смак не втратить — оцтом змито губи?

О ясен світ, який ти мені любий.

Як ніжно пахне стругана модрина,

що стала кістяком в зів'ялій спині.

Припали пилом і зів'ялі плечі,

в очах дощі змінились на хуртечі,

і чути стукіт серця в порожнечі:

— Цей світ люби в братерстві й ворожнечі!