Покликувач спраглий: чому все, для чого?
Як нитка крізь голку, тяглася дорогакрізь серце — і рвалась: вузли на вузлах…лиш дучка лишилась — гуде на вітрах,мов випав сучок, і в плоть порожнястудощі затікають, негоди крапчасті.
Чому?! — покликаю, мов знаю кого.
І наче ступаю з води у вогонь.
І, жару вхопивши, з клейном на щоках,покликую тишу: — Чом пусто в руках?!
І очі порожні, у горлі свистить…— Аби ти не смів покликать пустоти…***
