Осіння ніч… Коротка, як і влітку…— Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!— Я буду ждать.
Повернешся ти швидко?— Я буду вірною!..
Не забувай!..
Був ясний ранок.
Злотом старовиннимпрозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,як ти сама в спижевій рямці
Та я через далеке і прадавнєминув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти Пенельопо — Ярославно,снуєш безплідність килимних мереж?
