Були у бронзі королі й поети,
І, вибачте, улюблені хорти.
Та серед людства цілої
Де й хто увічнив подвиг доброти?
Не Жанна
Арк, що кличе до походу,
Із орачів гуртуючи полки,
А та, що кидає вінки у воду
Й нічого
Росяні вінки.
Їй, видно, тільки це від Бога дано,
Та лиш у хвилях з’являться вони
Невільники розпилюють
І в березі відрубують човни.
І піде по Вкраїні добра слава,
Покотиться у далечінь віків:
Пашу приспавши, дівка з
З неволі визволяє козаків.
Хтось, мо’ й прихопить із вінка суцвіття,
Аби згадати смак босфорських рос.
Вона ж ітиме понад три століття,
Щоб з п’єдесталу глянути у Рось.
Хай славить бронза подвиги минулі
Те, як уміли предки нищить зло;
Те, що давним-давно було в Стамбулі
Але в лісах мордовських не було.
