Перед землетрусом

Між сірих скель Південного

Там, де Катунь розбурхано

Зустрів я сонях побіч прірви

Створіння покалічене, криве.

Як він попав на ці холодні скелі

У дикий хаос височин і круч?

Довкола ні людини, ні оселі

Лишень змокріла вовна сірих туч.

Земляче мій нещасний, де ті пальці,

Які тебе зронили в твердь гори?

Що звідали в житті старі бувальці

Лиш розкуркулення чи й табори?

Вони лягли в соснову

Чи просто серед листя і трухи?

Даруй мені сріблисту насінину

Хай розповість про страдницькі шляхи.

Зненацька сонях, змучене створіння,

Гранітну товщу корінцем прошив

І щось гойднулося в його корінні,

Неначе гору він заворушив.

Здавалося, то огир шию здибив

Земля з-під ніг пливла серед відлунь.

Тряслась гора, униз летіли глиби

Котилися в розгнівану Катунь.

Що сталося?

Чому це почалося?

Як спінилась катунська течія!

А в мене наїжачилось волосся:

Хто зрушив гору — соняшник чи я?