1 мин
Слушать(AI)Сліпий дощ сорок першого року
Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини,ні цятки в небі — вимита блакить:течуть, течуть єднальні волокнини,а поміж ними і життєва нить.
Цей зрячий дощ наш двір не обминає,дуднить в дійницю, землю колупа,нам пригорщі дитячі заливає,гарячий дощ, солоний — як
Ти ще малий і ще не можеш знати,чому цей дощ унадився до нас,чому, чому разом із громом в хатузаходив він розгонисто не раз.
Ти шепотів:
Минай нас стороною…» —і до хмарини очі поривав,та дощ ставав густою пеленоюі фотокартку батькову
Хоч я живу давно вже за горою,пообтинав косою всі нитки,та й досі ходить дощ сліпий за мною:де не ступну — там забива гвіздки…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Кілька здряпин на дні казана
Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог — Покинутий давно, та не забутий, Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки:знесилені тіла та душі Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя,і погляди взялись коростами іржі
Межі
Зіпнувсь на пагорб — крутогляд широколано простелявся,і жайвір літо звістував — на мідяну струну низався Рука спроквола тінь несла, коли поля благословлялаі вруна гладила густі хвилясто-ніжно, Блакитним опадом небес повільно світло струм...
Стара газета
1 Цей газетний портрет не страшний, а смішний:можна плюнуть на нього і стиснути в жменю Взяв тирана за горло — щосили здушив —вирвавсь зойк із грудей — та у мене, у Мов розшилася рана — жар серце пропік,на долоні моїй відпечатавсь в...
Стожарні
Струмує з повітря обличчя забуте,розмитий хвилюється глиняний хутір,і погляд, удивлений в поле хвилясте,поволі воложиться, лагідно гасне Безмежність давно уже стежить за мною,проте не розгледіти за пеленоюні сліз, ані згадок, ні навіть думок:...
