Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини,ні цятки в небі — вимита блакить:течуть, течуть єднальні волокнини,а поміж ними і життєва нить.
Цей зрячий дощ наш двір не обминає,дуднить в дійницю, землю колупа,нам пригорщі дитячі заливає,гарячий дощ, солоний — як
Ти ще малий і ще не можеш знати,чому цей дощ унадився до нас,чому, чому разом із громом в хатузаходив він розгонисто не раз.
Ти шепотів:
Минай нас стороною…» —і до хмарини очі поривав,та дощ ставав густою пеленоюі фотокартку батькову
Хоч я живу давно вже за горою,пообтинав косою всі нитки,та й досі ходить дощ сліпий за мною:де не ступну — там забива гвіздки…***
