Стара газета

1.

Цей газетний портрет не страшний, а смішний:можна плюнуть на нього і стиснути в жменю.

Взяв тирана за горло — щосили здушив —вирвавсь зойк із грудей — та у мене, у

Мов розшилася рана — жар серце пропік,на долоні моїй відпечатавсь відбиток,і дивився крізь пальці страшний чоловік,крізь забуті літа, що в метали відлиті.

Чорна фарба газетна навіки впекласьв роговицю мою, в мою

Не минув, а запікся рубцем чорний час —проступа він зсередини гостро й допіру…2.

Френч з’явивсь і кашкет золотий на кону.

Стали чоботи нижче лампасів.— Ти… ти — кат, — я із залу гукнуві, затнувшись, заклякнув у

Стали чоботи прямо на груди мені,а кашкет козирком вперся в

Між кашкетом та френчем провали страшні,не обличчя, а дірка

Бо по рисці його розібрали усі,розібрали на мармур, на гіпс та на бронзу.

Світло сиплеться в очі пекуче, мов сіль,я ж мовчанням язик приморозив.

Витискається слово з легеней: — Ан-тракт!

Рвуть підошви з грудей моїх шкіру,а з газетної шпальти вдивляється кату розтоптану нову офіру.

Хочу очі заплющить, щоб не бачить біду,та крізь пальці струмує відбиток,і пожовклу газету на груди кладуть:ой і шпальти ж важкі, наче плити.***