Хоч не зруйнована – руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.
Тут водограїв ледве чутна мова,
Журливо, тихо гомонить вода,
Немов сльозами, краплями спада;
Себе оплакує оселя ся чудова.
Стоять з гарему звалища сумні,
Садок і башта; тут в колишні
Вродливі бранки вроду марнували.
Колись тут сила і неволя панувала,
Та сила зникла, все лежить а руїні,
Неволя й досі править в сій країні!
