В великому місті в розкішну
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні,
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.
І ледве натуру зо сну
Збудив поцілунок весни,
Дівчина запрагнула рясту дрібного,їй проліски снились ясні.
Тепер вона тут, в сій розкішній
Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!
В теплиці між квітами скрізь
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає,
І погляд її посмутнів.
Всі квіти розкішні… Дівчина
Чим можу панянці служить?..»
Зненацька чийсь голос дівчина почула,
То крамар паничик
Чи є в сій теплиці веснянії квіти?»
Питає дівчина
Аякже! є різні, – чим маю служити?
Тут можна набути всього:
Ось є гіацинти, нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі…»
Ні, пролісків треба
Здивовано глянув панич;
Дівчини обличчя
То панночці пролісків простих схотілось?їх в місті немає ніде!
Тут тільки садові квітки». –
Дуже шкода».
І вийшла дівчина
Тут міські розкоші!
Тут міська
Вертає додому сумна.
Зустрілась їй жінка, на плечах
Несе щось, убога
Чи купите, панночко, пролісків білих?»
Тремтить із квітками
Звичайно!
А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?»
Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут…» Та не чула
Дівчина.
Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна
На проліски білі, на квіти
Скотилася тихо сльоза…
