1Ти мені сказала, що три днітому між літаючого листубачила смереку на груні:на боках — від моху — попелисту.
Ти мене покликала: ходім!
Бо її відбиток зяв в плесі.
Може, злі вітри у танці злімвирвали з корінням і понесли,а з-під хмари кинули в строми,вихору здійнявши золотисту,смеречину з гострими грудьмина боках — від моху — попелисту.
Я кричу: не йди по сліду тім —вдариш серце в золотій покрові!
Гостра бартка в розмаху страшнімтак відтяла віти смерекові,ніби хтось в останню мить не змігбартку ту в чоло моє ввігнати.
Навіть якщо завтра йтиме сніг,де на цій землі колядувати?2Сніг усе ж пішов.
Не йшов, а біг,бо недовго — з хати і до хати.
Брав я слід, як пес.
Твій страх стеріг.
Я знайду,кому колядувати.
Все ж був сніг як сніг —як плоть жива,що співа під хвоєю й смолою.
В чоряу нічміж зорями Різдваконик і ягня стоять з тобою.
