3 min read
Слушать

Сон

Посвята Александрі

Був сон мені колись: богиню

Фантазії вбачали мої очі,

І друга любого подобу

Богиня прийняла тієї ночі.

Той самий вираз і усмішка мила,

Той самий погляд довгий, розумливий,

На плечах лиш барвисті мала крила,

Вінець над чолом з лавру святобливий.

Вона іде!

Непереможна

Мене примушує за нею

По темних, тісних хідниках.

Вона в якісь таємнії палати.

Чи то свята будова, чи темниця?

Високеє і темнеє склепіння,

Одно віконце вузьке, мов стрільниця,

Крізь нього сиплеться бліде

І падає на стіну;

Орган стоїть там, наче скеля дика,

Де був прикований Титан страшенний,

Що забажав освіти чоловіка.

Спинилася богиня, і за

Взяла мене, і словом

Вважай і пам’ятай мої слова й науку:

То світовий орган, і доля так судила,

Що тільки раз він має гук подати,

Страшний той гук, потужний і величний,

По всіх країнах має

І перекинути світовий стрій одвічний.

Страшне повстане скрізь землі рушення.

І в громом упадуть міцні будови.

Великий буде жах, велике й визволення!

Тоді спадуть всесвітнії окови.

І правда лавром чоло уквітчає.

І згине зло, укриване віками.

В честь волі нової хвалу співець

На вільних струнах вільними руками.

Тож слухай: ти орган порушить

Не дужою, та смілою рукою,

Всесвітнє зло тим гуком переможеш,

Здобудеш для землі і щастя, і спокою.

Та знай: твоє життя так миттю згасне,

Як блискавка, що перед громом свіне:

Не для тебе те світло правди ясне,

Що світ осяє, ні! життя твоє загине!

І вільні струни славити не

Ні твого ймення, ані твого діла,

Щасливії нещасную забудуть,

Не буде вкрита лаврами

Промовила і зникла.

В

Я зостаюся розважать-гадати,

Як визволить той гук, що замкнутий в скелині,

Що має гучно в світі залунати?

Тут наступила чорна тьма без сонця,

Я в розпачі ламаю руки, плачу,

Богиню кличу… Коли се з

Я бачу світло, ясний промінь бачу!

Той промінь думки просвітив бездольні,

Ще хвиля – й світ весь затремтять від гуку,

Зрадіють всі невільники

Та що це нагле затримало руку?

Ох, я ж загинуть маю!..

І від

Від жалю розум наче хмари вкрили.

Як тяжко!

Мов серце извне жаху:

Умру без слави, навіть без могили!..

І я стою, неначе скам’яніла.

Знебула думка вже не

Що се? немовби пісня

Здалека, мовби цілий хор ридає.

Глибока, тиха, нерозважна

Вникає в серце, каменем лягає;

Ридає хор, мов дикий вітер з луга,

А темрява склепіння застилає.

З віконця ледве-ледве блисне промінь;

Ті хмари темні давлять мою душу,

А серце палять, мов жерущий пломінь.

Ні, гук страшний я видобути мушу!

Хай я загину, та хай сяє

Над людьми сонцем правда і надія!

Зважливо простягаю руку, сміло

І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!

0
0
257
Give Award

Леся Українка

Леся Українка. 13 (25) февраля 1871 — 19 июля (1 августа) 1913) — украинская поэтесса, писательница, переводчица. Автор стихов: Ой здається не ж…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Как гоблин свою монетку искал
Я только малость объясню в стихе
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+