Чи далеко до неба

Що п’ять верстов — то й коршомка,

Нічого й лічити,

Бо п’ять верстов як проїдеш,

Треба й відпочити.

Ото їдуть із

Двоє господарів,

У каждого віз порядний,

Воликів по парі.

Їдуть собі помаленьку,

Грошенята мають,

Полягали на соломі

Та й думу гадають.

Далі їден

З глибокої думи,

Повернувся на

Чи спиш,— каже,—

Що говориш?» — другий

Чи спиш, я

Та не сплю ще,— каже,— куме,

Тілько що

Не дрімай же на

Та глянь против неба,

Скілько б верстов так до

Проїхати

Та бог його святий

І добрії

Я думаю, що не більше,

Як п’ять верстов,

Гуттю, куме!..

Та се

Тобі

Та якби п’ять верстов було,

Там коршма б стояла!»