З губ знявши усміх, мов каблучку,він без потайності сказав,що вчора селезнем літав,та хтось в крило йому улучив —бо раптом рану
Та ще додав, що він — криниця,та хтось прийшов води напитьсяі джерело замурував…— Нутро замкнуло крові
При сухорукому багаттікриниця пригадалась раптом,з якої води ми пили,та каменюку хтось звалив,розреготавшися квадратно…— Хіба є докір без сумління?
Узять хоча б цю ніч
Ви грієтесь — вогонь з хрестів —в теплі шукаючи
Нема… не буде й
Все потайне — відразу ж явне.
Життя, як сіно водоплавне,допоки повінь, то й
Забуте стало знов недавнім,воскресло все, що
Забитий птах, образи люті,чиїсь волання непочуті,а страх, що попелом з грудей,а гнів на голови людей,а чужоложництво, а
Відбилось все в огню свічаді,всі від криниці до
Жарина вказівна, як перст,горить прицільно… Гість
І тайна дрож усіх
Відкривши браму в ніч
Забравши хто які пожитки,один за одним ланцюжкомми в ніч ішли і жару злиткив кишенях несли потайком…***
