Нічний гість

З губ знявши усміх, мов каблучку,він без потайності сказав,що вчора селезнем літав,та хтось в крило йому улучив —бо раптом рану

Та ще додав, що він — криниця,та хтось прийшов води напитьсяі джерело замурував…— Нутро замкнуло крові

При сухорукому багаттікриниця пригадалась раптом,з якої води ми пили,та каменюку хтось звалив,розреготавшися квадратно…— Хіба є докір без сумління?

Узять хоча б цю ніч

Ви грієтесь — вогонь з хрестів —в теплі шукаючи

Нема… не буде й

Все потайне — відразу ж явне.

Життя, як сіно водоплавне,допоки повінь, то й

Забуте стало знов недавнім,воскресло все, що

Забитий птах, образи люті,чиїсь волання непочуті,а страх, що попелом з грудей,а гнів на голови людей,а чужоложництво, а

Відбилось все в огню свічаді,всі від криниці до

Жарина вказівна, як перст,горить прицільно… Гість

І тайна дрож усіх

Відкривши браму в ніч

Забравши хто які пожитки,один за одним ланцюжкомми в ніч ішли і жару злиткив кишенях несли потайком…***