“Останній журавлиний крик”

Останній журавлиний крик,

Останнє золото берези.

Їдкий туман в кістки проник,

Мов заборонок хижі леза.

За лазнею рясний

Сприймаю, мов живу принаду.

І жуючи важкий глевтяк,

Вертаюсь думкою в блокаду.

Навіщо,

Господи,

Мене у людопаді тому?..

І на захарканий

Несу гірку дідівську втому.

Та впавши між пітних речей,

Знесилений, у мить

Незриму для лихих

Господню руку помічаю.

Щось чисте з вітром

Осяє душу в знак

То сном пророчим, то

Обличчям Неньки — з того світу.

Вона понад моїм

Нависне зоряною тінню

І знову я зроблюсь дитям,

І знову вчитимусь терпінню.

А голос

Втішає сина-оборонця;— Перетерпи, переживи

Я жду тебе по той бік Сонця..

Мордовія