Ой крикнули сірії гуси

Ой крикнули сірії

В яру на ставу;

Стала слава на все

Про тую вдову.

Не так слава, не так слава,

Як той поговір,

Що заїздив козак з

До вдови на

Вечеряли у світлиці,

Мед-вино

І в кімнаті на

Спочити лягли».

Не минула слава тая,

Немарне пішла:

Удовиця у

Сина привела.

Вигодувала малого,

До школи дала.

А із школи його взявши,

Коня купила,

А коня йому купивши,

Сідельце

Самим шовком вишивала,

Златом окула,

Одягла його в

В жупан дорогий,

Посадила на

Гляньте, вороги!

Подивітесь!» Та й

Коня вздовж села.

Та й привела до обозу;

В військо

А сама на прощу в Київ,

В черниці

Перша полонина 1849 г.,

Косарал]