Надія

Як від стовпа і до стовпа,

Де дротом птаство володіє,

Так доля табірна

Проводить серце повз надії.

Мовляв, це в сейфі хтось трима:

Під осінь воля нас

Та пройдуть осінь і зима,

Але надія не зникає.

Серця довірливі людськії!

Якщо оповідати чесно,

То поміж нами є такі,

Що в таборах тридцяту весну.

Для них земна скінчилась путь,

Хоч під грудьми не вщухли болі.

Вони нічого вже не

І вже не уявляють волі.

А я ще не відсік

Від того, що по той бік дроту.

Ще Кончі небо

В очах стоїть

Живе достоту.

І світиться моє вікно,

А я ще здалеку помічу:

На шторі ситцевій

Відбило постать чоловічу.

Горить, пашить моє лице.

А друг бере мене за руку:— Хто здатний думати про це,

Той сам себе прирік на муку.

Не нарікай, не проклинай,

За те, що хтось живе і діє.

Байдужим серцем

Усе, що не дає надії.