Натомлена душе моя, не дрімай
Нікому не дай тебе. душе, приспати.
Струмочок життя не до прірви
І не до болотної греблі-загати.
Струмочок
Де увірвешся ти,
Щоб, випаром ставши, полинути в небо?
Натомлена душе, сягай висоти
Бо тільки вона є домівка для тебе.
Хай кажуть, що ти ефемера,
Тебе не відчути ні пальцем, ні оком
Красу, мов озон світанковий, вдихай;
У лузі калиною стань ненароком.
Будь нині синицею, завтра — орлом;
Рікою, що землю туманом
А треба — зробись роботящим волом,
Котрий свого воза до вічності тягне.
Усім перебувши, дійшовши основ,
Замри, виглядаючи власної дати.
А станеш людиною, душе, ізнов
Шукай свого щастя в умінні страждати.
Хто в хижку вселився, а трон обминув,
Хто кинув багатство — ні срібла,ні злота,
Той Бога досяг, бо нарешті збагнув,
Що жити на світі
Найважча робота!,
Сибір
